religion Брюс Вілкінсон Молитва Ябеца

Чому б не попрохати в Бога?» — розмірковує у своїй книзі «Молитва Ябеца» відомий християнський письменник Брюс Вілкінсон. — Це чудово працює». Як приклад відповіді на молитву, автор наводить коротку біографічну довідку — про життя Ябеца. На його думку, якщо ми не навчимося молитві Ябеца, ми не навчимося жити переможним християнським життям. Це книга, що стала бестселером у США, призначена для всіх, хто цікавиться питаннями молитви.

2000 uk en Ярослав Бодак
religion Bruce Wilkinson The Prayer of Jabez 2000 en Дубина Віталій Федорович vitashko vettos@yandex.ru FictionBook Editor 2.4 08 October 2010 Дубина Віталій Федорович 68D15DF1-7D0F-45E1-A8FF-449CEAA67F01 1.0

The Prayer of Jabez

Copyright © 2000 by Bruce Wilkinson

Молитва Ябеца Смірна Черкаси 2004

Передмова

Дорогий читачу!

Я хотів би навчити вас молитися тією сміливою молитвою, на яку завжди відповідає Бог. Вона дуже коротка — всього одне речення, яке складається з чотирьох частин, — на ній рідко зупиняють свою увагу навіть ревні читачі Біблії, але я вірю, що вона містить ключ до життя в надприродній благодаті, любові і славі Божій.

Ця молитва докорінно змінила мої очікування від Бога, а також моє щоденне життя, сповнивши його відчуттям Його сили. Насправді, для тисяч віруючих, які прийняли і застосовують істини, викладені в цій маленькій молитві, чудеса стали невід'ємною частиною повсякденного життя.

Чи бажаєте ви приєднатися до мене у вивченні молитви Ябеца?

Сподіваюся, що бажаєте!

Брюс ВІЛКІНСОН

1. Маленька молитва — велика винагорода

«І кликнув Ябец до Бога Ізраїлевого…»

Невелика книжка, яку ви тримаєте в руках, розповідає про те, що відбувається, коли звичайні християни вирішують зануритися в незвичайне життя, і це життя виявляється саме таким, яке обіцяє їм Бог.

Моя історія починається на кухні, де всі меблі жовтого кольору, а у вікно стукають величезні краплі дощу, які бувають тільки в Техасі. Йшов останній рік мого навчання в семінарії в Далласі, і ми з моєю дружиною Дарлін усе більше й більше думали й молилися про те, що нас очікує в майбутньому. Куди варто спрямувати зусилля, натхнення і знання, які я одержав у семінарії? У чому полягає воля Божа для нашої родини? І ось я стояв на кухні, розмірковуючи над словами капелана семінарії, доктора Річарда Сьюма.

— Хочете, щоб перед вами відкрилися широкі перспективи? — запитав тоді доктор Сьюм. — Станьте ревнителями для Бога.

— Ревнитель, — пояснив Сьюм, — це той, хто завжди робить трохи більше, ніж від нього вимагають або чекають.

Доктор Сьюм зіслався на найкоротшу з біблійних біографій: «А Ябец був поважаний більше від своїх братів» (1 Хр. 4:9). Ябец прагнув більшого і бажав більше служити Богові і, як ми бачимо наприкінці наступного вірша, «і Бог послав, чого він просив».

Усе. Кінець вірша. І кінець усієї розповіді про Ябеца.

«Господи, і я хотів би бути ревнителем Твоїм», — молився я, дивлячись у вікно на весняну зливу. Але був я дещо збентежений. «Що ж такого особливого зробив Ябец, щоб стати «поважнішим більше від своїх братів? — цікавився я. — Чому Бог відповів на його молитву? Чому Він навіть визнав за необхідне включити в Біблію цю скупу розповідь про Ябеца?»

І раптом щось — може, просто шум зливи — розірвало замкнуте коло думок про незрозумілий вірш. Я схопив Біблію і прочитав наступний вірш, десятий, — молитву Ябеца. Я зрозумів: розгадати таємницю Ябеца допоможе сама його молитва. Повинна допомогти. Присунувши стілець до жовтого кухонного столу, я вп'ялився очима в Біблію і, знову й знову перечитуючи цю молитву, усім серцем намагався зрозуміти долю, яку Бог призначив для такої ж звичайної людини, як я. Уранці я помолився молитвою Ябеца: слово в слово. І наступного ранку. І наступного.

Минуло тридцять років, а все ще продовжую молитися цією молитвою.

І якщо ви мене запитаєте, які слова більше від усіх інших (звичайно, за винятком молитви покаяння) змінили все моє життя і служіння, то я відповім, що це був зойк ревнителя на ім'я Ябец, — ревнителя, який навіки залишився в пам'яті людей не за те, що він зробив, а за те, про що він молився — і що сталося по вірі його.

На сторінках цієї книги я хотів би розповісти про дивні істини, які відкриває молитва Ябеца про Боже благословення, і налаштувати вас на очікування приголомшливих Божих відповідей на таку молитву, які відтепер будуть невід'ємною частиною вашого життя.

Звідкіля я знаю, що ця молитва значно вплине на ваше життя? З власного досвіду і досвіду сотень людей в усьому світі, з якими я ділився своїм одкровенням. І, що важливіше, я упевнений, що молитва Ябеца допомагає зрозуміти могутню Божу волю щодо вашого майбутнього. І, нарешті, я знаю це тому, що вже в самій молитві Ябеца є одкровення. Це одкровення про те, що наш Батько жадає дати нам набагато більше того, про що ми навіть можемо подумати чи попросити.

Запитайте про це в чоловіка, у якого не було майбутнього…

ДИВО РОДОВОДУ

Хтось одного разу сказав, що люди відрізняються між собою лише в малому, але з цього малого і стається велике. Ябец не піднімається над усіма іншими героями і подіями Старого Заповіту, подібно до Мойсея або Давида; він не несе світло нових могутніх істин, як перші християни Книги Дій, які змінили світ навколо себе. Одне лише безсумнівно: те «мале», чим Ябец відрізнявся від інших, і визначило велику, величезну різницю між ним і цими іншими.

Оцей Ябец — справжнє диво родоводу. Я назвав би його так: маленька велика людина Біблії. Мова про нього йде в розділі, де викладений родовід Юди, до якого рідко звертається читач, в одній із біблійних книг, що взагалі рідко читаються. У перших дев'ятьох розділах Першої книги Хронік подано генеалогічне дерево усіх колін Ізраїлевих за декілька тисячоліть — від Адама і до повернення з вавилонського полону. Ну, хіба не нудно? Довжелезний список (більш ніж п'ять сотень!) незнайомих і складних імен, достатньо щоби налякати навіть завзятого читача Біблії, який в зажурі перегортає ці сторінки…

Візьмемо четвертий розділ.

«Сини Юдині: Перец, Хецрон, і Кармі, і Хур, і Шовал…»

І це лише початок!

Ахумай

Їшма

Їдбаш

Гацелелпоні

Анув

Вам раптом захотілось відкласти книгу убік? Ваша рука вже мимоволі потяглась за пультом телевізора? Що ж, я вас розумію… Але прошу: побудьте зі мною ще трохи. Тому що після того як оповідач Першої книги Хронік просто перелічив один за одним сорок чотири імені, він зненацька перериває свій список ось такою короткою розповіддю:

«А Ябец був поважаний більше від своїх братів, і мати його назвала йому ім'я Ябец, говорячи: Я породила його в болісті. І кликнув Ябец до Бога Ізраїлевого, говорячи: «Коли б Ти, благословляючи, поблагословив мене, і побільшив границю мою, і рука Твоя була зо мною, і зробив охорону від лиха, щоб не засмучувати мене!» І Бог послав, чого він просив» (1 Хр. 4:9,10).

І вже наступний вірш, наче і не було нічого, продовжує сухий перелік імен: Келув, ПІуха, Мехір…

Щось в історії цієї людини змусило історика зупинитися на середині, прокашлятися і змінити інтонацію.

Начебто він раптом вигукнув:

— А, зачекайте хвилинку! Я просто зобов'язаний вам дещо розповісти про цього хлопця на ймення Ябец! Адже він на цілу голову вищий від інших!

У чому ж секрет такої репутації Ябеца? Можете перечитати всю Біблію уздовж і поперек, як це зробив я, але ви більше нічого про нього не знайдете, окрім того, що міститься в двох коротких віршах про цю людину. А саме:

• що жив-був нікому не відомий чоловік, чиє життя починалося дуже погано;

• і помолився цей чоловік незвичайною молитвою, яка складалася всього з однієї фрази;

• і все закінчилося надзвичайно добре. Зрозуміло, що вся справа тільки в цій його молитві. Саме ця простота і безпосередність, з якою Ябец кликнув до Бога, змінила його життя і залишила незгладимий слід у літописі народу Ізраїлю.

«…Коли б Ти, благословляючи, поблагословив мене, і побільшив границю мою, і рука Твоя була зо мною, і зробив охорону від лиха…»

На перший погляд ці чотири прохання можуть здатися щирими, проникливими, навіть шляхетними, але, по суті, нічим не примітними. Однак у кожному з них криється величезний потенціал, який іде врозріз із звичайним, стереотипним способом мислення, властивим і вам, і мені. На наступних сторінках я спробую показати, як кожне з прохань Ябеца може призвести до дива у вашому житті, це просто вражає.

ЖИТТЯ БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ

Пригадайте, будь ласка, коли востаннє Бог настільки владно втручався у ваше життя, що ви, поза всякими сумнівами, розуміли: це — Божа рука?

Коли ваше життя було таким, що у ньому постійно траплялися чудеса? Якщо ви схожі на більшість знайомих мені віруючих, то навряд чи знаєте, як просити в Бога подібного, і навіть сумніваєтесь чи варто це робити.

Те, чим я хочу поділитися з вами, вже відкрило могутні джерела Божої сили в житті безлічі Його служителів. Зовсім недавно я проповідував про благословення Ябеца в Далласі, цю проповідь слухали 9 тисяч чоловік. Під час обіду після проповіді один чоловік сказав мені:

— Брюсе, п'ятнадцять років тому я вже чув вашу проповідь про Ябеца, і з тих пір я не перестаю молитися цією молитвою. І приголомшливі зміни в моєму житті стаються одна за одною.

І з цим відразу ж погодився його друг, який сидів навпроти. Він, щоправда, сказав, що безупинно молиться цією короткою молитвою Ябеца протягом десяти років і спостерігає подібні результати. А його сусід, кардіохірург з Індіанаполіса, повідомив, що молиться тією ж молитвою протягом п'яти років. Я відповів їм:

— Друзі мої, я молюся молитвою Ябеца більше половини свого життя!

Оскільки ви читаєте цю книгу, я вірю, що і ви, так само, як вони і я, мрієте бути в очах Бога «поважнішими більше від своїх братів». Не в тому розумінні, що ви бажаєте братам досягти меншого, а в тому, що для себе не бажаєте нічого іншого, крім повного Божого благословення. І я вірю, що найглибше бажання вашого серця — у день, коли ви станете перед Ним, щоб дати Йому звіт, почути:

— Гаразд, добрий і вірний рабе!

Бог насправді приготував для вас, мій друже, благословення, про які ви навіть і не думаєте. Розумію, це здається неймовірним і навіть досить підозрілим у наші дні, коли кожний звик розраховувати лише на власні сили. Але можливість настільки нерівноцінного обміну: на ваше бажання всієї повноти Божих благословень — Його любляча воля щодо вас на цілу вічність — насправді існує. А висловивши Богові глибоку присвяту і подібне бажання серця, ви житимете з твердою упевненістю в Його провидінні і чеканням того, що вам приготував Небесний Батько.

Тільки подумайте! Замість того, щоб просити щоденну склянку води, живучи на березі річки, ви зробите немислиме: узявши рятувальне коло маленької молитви з величезною винагородою, стрибнете прямо в ріку! З цього моменту ви віддастеся владі Божої сили і благодаті, які підхоплять і понесуть вас. Ви поринете у потік великого Божого задуму щодо вас, який охопить вас і поведе до надзвичайно важливого і сповненого щастя життя — життя, якого Він чекає від вас.

Якщо ви бажаєте саме такого життя, продовжуйте читати цю книгу.

2. То чому б і не попросити

«Коли б Ти, благословляючи, поблагословив мене…»

Уявіть, що ви виїхали на певний час у гори разом з іншими віруючими, з метою глибше пізнати Бога та суть християнського життя. На час вашого перебування там кожному дають наставника. Вам дістався в наставники старець років семидесяти, який навертав серця людей до Бога довше, ніж ви живете на світі.

Першого ранку, прямуючи в душову, ви проходите повз його кімнату. Двері розкриті навстіж, а він тільки що схилив коліна, щоб помолитися. Ви не можете впоратися з цікавістю. Вам кортить дізнатися, з яких саме слів починає свою молитву богатир віри.

Ви зупиняєтеся і тихенько заглядаєте в кімнату. Чи буде він молитися про духовне відродження? Чи про злиденних і голодних у всьому світі? Чи, може, він помолиться про вас?

І ось що ви чуєте: «О Господи, перше і головне, про що я молю Тебе, будь-ласка, благослови… мене!»

Уражені настільки егоїстичною молитвою, ви чвалаєте в душову. Але вже ставши під душ, ви дещо розумієте. Це настільки очевидно, що тепер вам навіть не віриться, що вам так важко було зрозуміти це відразу.

«Герої віри думають інакше, ніж усі інші».

А коли, одягнувшись, ви відправляєтеся в їдальню, вам уже ясно: причина того, що люди стають героями віри, полягає саме в тому, що їхні думки і молитви відрізняються від того, як думають і моляться навколишні.

Чи можливо, щоб Бог жадав від вас бути егоїстичним у молитві? Щоб ви просили більше — і потім ще і ще більше — у вашого Господа? Я зустрічав так багато переконаних християн, що вбачали в подібному мисленні явну ознаку незрілості. їм здавалося, що, виявляючи подібне прагнення до Божих благословень, вони виглядатимуть людьми неввічливими і навіть жадібними. Можливо, і ви думаєте так само. Якщо так, то мені дуже хотілося б вам довести, що така молитва аж ніяк не є проявом егоцентризму, як може здатися, але що саме вона істинно духовна молитва, тобто така, яку і хоче чути від нас наш Батько.

Але спочатку уважно розгляньмо розповідь про Ябеца.

НЕ БІЛЬ, А СІЛЬ

Ябец, очевидно, жив на півдні Ізраїлю після завоювання Ханаану, в епоху Суддів. Він походив з коліна Юдиного і згодом став відомим патріархом шанованого роду. Однак його історія чомусь починається з історії його імені: «Мати його назвала йому ім'я Ябец, говорячи: Я породила його в болісті».

Ябец з давньоєврейської означає «біль». Буквальне значення таке: «той, що викликає (чи здатний викликати) біль».

Не дуже схоже на початок багатообіцяючого життя, чи не так?

Усі діти народжуються з болем, але народження Ябеца, вочевидь, у цьому розумінні було просто винятковим — настільки, що його мати вирішила зберегти пам'ять про це в самому його імені. Чому? Можливо, мова йшла про патологічну вагітність чи пологи; можливо, про емоційний біль матері — наприклад, батько дитини залишив її, коли вона була вагітна, чи вмер, або родина бідувала і поява зайвого рота її скоріше лякала, ніж радувала.

Словом, одному тільки Богові відомо, яким таким болем нещасна дитина змучила при народженні свою матір. Зрештою, не це було важливо для маленького Ябеца. Важливо і дуже сумно для нього було інше: він ріс з ім'ям, яке зненавиділа б будь-яка дитина. Поставте себе на його місце: усе дитинство вас дражнять однолітки, щодня вам нагадують, що ваша поява на світ була небажаною, і задають знущальні запитання типу: «Ну, юначе, так що ж саме мала на увазі ваша матінка?»

Але куди важчим тягарем було те, як таке ім'я визначало його майбутнє. У біблійні часи людина та її ім'я сприймалися як єдине ціле: «стерти ім'я» людини означало те ж, що убити її. Часто ім'я давалося як побажання чи пророцтво про майбутнє дитини. Наприклад, Яків означає «той, що тримається за п'яту» (1 М. 25:26), і цей вислів у переносному значенні може також означати «хитрий»: одне слово в обох його значеннях — коротка характеристика цього патріарха. Ноомі та її чоловік назвали своїх синів Махлон і Кілйон (Рут 1:2), що приблизно означає Чахлик і Сохлик. Такими вони обоє й були і вмерли в ранній юності. Ім'я Соломон означає «мир» — ось він і став першим царем Ізраїлю, у чиє правління не було воєн. Так що ім'я, яке означає «біль», не обіцяло Ябецу нічого доброго в житті.

І ось, незважаючи на таку невиразну перспективу, Ябец усе-таки знаходить для себе вихід. Він виріс на розповідях про Бога Ізраїлю, Який визволив його прабатьків з рабства, допоміг їм розбити могутніх ворогів і оселитись у землі обіцяній. Ставши дорослим, Ябец уже твердо вірив у цього Бога чудес і нових починань і гаряче на Нього надіявся.

Тож чому б і не попросити Його про диво чи новий початок у власному житті?

Сказано — зроблено. І він почав молити про найбільше, найнеймовірніше, що тільки можна було уявити:

— Коли б Ти, благословляючи, поблагословив мене!..

Мене вражає наполегливість і особистий біль, який людина на ім'я Ябец вклала у благання, звернене до Господа. В єврейській мові тут стоїть слово «воістину». Коли стародавні євреї вживали такий зворот, це було приблизно те ж саме, як коли б ми додали п'ять знаків оклику чи написали все заголовними буквами та ще й підкреслили.

Уявляю Ябеца, який стоїть перед величезними воротами у фортечній стіні, що сягає самих небес. Згорблений під тягарем скорбот минулого і безвиході сьогодення, він бачить перед собою глухий кут приготованого йому майбутнього. І ось, здійнявши руки до неба, він кричить:

— Батьку, о мій Батьку! Будь ласка, благослови мене! Благослови Твоїм благословенням!.. Благослови стократ!

І з останнім словом його молитви починається чудесне перетворення. Він чує оглушливий тріскіт. Потім скрегіт. Потім гуркіт — величезні ворота різко розчиняються перед ним, і за широкою аркою відкривається неосяжний обрій — поля благословень.

Ябец робить крок уперед, і для нього починається нове життя.

«БУДЬ БЛАГОСЛОВЕННИЙ» — ЦЕ ВАМ НЕ «БУДЬ ЗДОРОВИЙ»

Але для того щоб з цілковитою впевненістю просити Божого благословення, непогано було б розібратися, що, власне, означає це слово. На кожній проповіді ми чуємо: «благословити», «благословення». Ми просимо Бога благословити місіонерів, діточок, їжу, яку збираємося їсти. І навіть ваша бабуся, коли ви пчихнули, говорить вам: «Будь благословенний». (У англомовних країнах, коли людина чхає, прийнято говорити саме «Будь благословенний», а не «Будь здоровий» — прим, ред.)

Чи варто після цього дивуватися, що поняття «благословення» тьмяніє, слово стає невизначеним і досить банальним, як, наприклад, «Щасливо!» І не дивно, що багато християн аж ніяк не нагадують Ябеца у наполегливості та прагненні будь-що-будь бути благословенними!

«Благословити» у біблійному розумінні — означає попросити про надприродну схильність та допомогу або виявити і надати її. Коли ми просимо про Божі благословення, ми не просимо просто збільшити чи підсилити те, чого ми можемо домогтися власними силами. Ми молимо про чудесне, безмежне благо, про яке тільки Бог може знати і яке тільки Він може нам дати. Багатство, про яке сказано в Приповістях: «Благословення Господнє — воно збагачує, і смутку воно не приносить із собою» (Пр. 10:22).

Зверніть увагу на найважливіший зміст прохання Ябеца про те, щоб Бог його благословив.

Він цілком залишає на розсуд Бога питання про те, якими саме будуть благословення і де, коли і як він, Ябец, їх одержить. Це повна, абсолютна віра в те, що Божі наміри щодо нас — добрі. Така віра не має нічого спільного із так званою «популярним Євангелієм», поширеною серед християн, згідно якої ми можемо просити в Бога кадилак, річний прибуток, виражений «круглою» цифрою, та інші матеріальні підтвердження наших правильних із Ним взаємин. Ябец — зовсім інший, — його прагнення цілком спрямоване на Божу волю, він бажає для себе не більше і не менше того, що хоче для нього Бог.

Коли Божі благословення стають головною цінністю нашого життя, ми безоглядно кидаємося в потік, — потік Його волі і сили, Його цілей, для яких Він створив нас і призначив. Усі інші потреби відступають на другий план перед тим, чого ми насправді хочемо, а саме: цілком зануритися у те, що Бог хоче зробити в нас, через нас і навколо нас для Своєї слави.

І знаєте, що обов'язково з'явиться, так би мовити, побічним продуктом ваших щирих шукань Його благословень? Весь ваш життєвий шлях буде позначений чудесами. Чому я в цьому упевнений? Тому що Він це обіцяв, і тому що я бачив і бачу це у своєму житті! У такому випадку сила Божа, яка приходить у ваше життя, щоб вершити Його великі справи, не зустрічає перешкод. Ви рухаєтеся разом з Ним туди, куди Він вас спрямовує. Ви молитеся саме про те, чого хоче Він. Раптово нестримна небесна сила починає втілювати в життя довершену Божу волю — у вас і через вас. І ви будете першим, хто це відчує!

Утім, ось тут вас і підстерігає пастка…

МІСТЕР ДЖОНС ВІДПРАВЛЯЄТЬСЯ НА НЕБЕСА

Як би себе почували, якби дізналися, що у Божій волі було послати вам сьогодні двадцять три особливих благословення, а ви одержали тільки одне? У чому тут може бути причина?

Є така байка. Містер Джонс вмирає і відправляється на небеса. Апостол Петро зустрічає його біля райських воріт і веде на екскурсію. Серед дивовижних вулиць, вимощених золотом, прекрасних будинків і ангельських хорів містер Джонс раптом помічає чудернацький будинок. Йому здається, що це просто величезний склад: у ньому немає вікон, тільки самі двері. Але у відповідь на його прохання повести його туди Петро нерішуче відповідає:

— Повір мені, краще тобі цього не бачити.

«Які можуть бути секрети на небесах! — дивується Джонс. — І які неймовірні сюрпризи можуть очікувати мене в цьому будинку?»

І коли екскурсія закінчується, він усе-таки продовжує наполягати, щоб його впустили на той склад.

Петро, зрештою, здається і відмикає склад. Ледве не збивши його з ніг, містер Джонс уривається всередину і бачить, що все це величезне приміщення від підлоги до стелі заставлено рядами полиць, на яких стоять білі коробочки, перев'язані червоними стрічечками.

— На всіх коробочках написані прізвища, — голосно вигукує Джонс і, обертаючись до апостола, запитує, —а чи є коробочка для мене?

— Є і для тебе, — відповідає Петро, але при цьому намагається повести його зі складу зі словами: — Слово честі, на твоєму місці я б не став…

Але містер Джонс його не чує, тому що вже зрозумів, що коробочки розставлені строго за алфавітом, і ринувся на пошуки своєї літери.

Петро, хитаючи головою, поспішає за ним і наздоганяє його саме в той момент, коли він зриває зі своєї коробочки червону стрічечку і заглядає під кришку. І тут Джонс видає той самий подих глибокого жалю, які вже стільки разів доводилося чути Петрові.

Тому що в білій коробочці містера Джонса лежать усі ті благословення, якими Бог хотів благословити його в його земному житті… Але містер Джонс ніколи Бога про них не просив.

«Просіть, — обіцяв Ісус, — і буде вам дано…» (Мт. 7:7); «…не маєте, бо не прохаєте», — говорив Яків (Як. 4:2). І хоча благодать Божа обмежень не має, якщо вчора ви не просили в Нього Його благословення, ви і не одержали всього того, що повинні були одержати.

У цьому і полягає пастка: якщо ви не просите в Бога Його благословення, то втрачаєте право на ті з них, які приходять до вас тільки тоді, коли ви просите. Так само, як будь-якому батькові приємно, коли дитина просить в нього благословення, ваш небесний Батько із задоволенням благословляє вас, якщо Його благословення — це те, чого ви жадаєте найбільше на світі.

БОГУ ВЛАСТИВО БЛАГОСЛОВЛЯТИ

Можливо, ви думаєте, що теж нерозривно пов'язані із болем та стражданням або що від своїх батьків ви не успадкували нічого, крім купи проблем. Ви зовсім не вважаєте себе людиною, гідною благословення.

Чи, можливо, ви один із тих християн, які думають, що оскільки вони спасенні, то так чи інакше Божі благословення прийдуть в їхнє життя, нехай і не дуже рясно, і для цього ніяких додаткових зусиль з їхнього боку не потрібно.

Чи, можливо, у вас своя бухгалтерія взаємин з Богом: стовпчик «кредит», стовпчик «дебет». «Щось останнім часом Бог до мене надзвичайно добрий», — думаєте ви і відповідно вважаєте, що тимчасово не маєте ніякого права не те, щоб просити, а навіть сподіватися на подальше поповнення стовпчика «кредит». Усе одно Бог поки що не буде звертати ніякої уваги на ваші прохання, а може, і взагалі почне працювати на стовпчик «дебет», посилаючи вам усілякі неприємності.

Але такий напрям думок — гріх і пастка! Коли Мойсей сказав Богові на горі Синай:

«Покажи мені славу Свою» (2 М. 33:18), він просив про більшу близькість з Ним, про краще розуміння Його. У відповідь Бог так описав йому Себе: «Господь, Господь, — Бог милосердий, і милостивий, довготерпеливий і багатомилостивий та правдивий…» (2 М. 34:6).

Просто неймовірно! По природі Своїй Бог благий, і благість його така безмежна, що виливається в надлишку на наші нічого не варті життя. І якщо ви думаєте про Бога не так, як Він Сам про Себе сказав, я прошу вас змінити ваш напрям думок. Чому б вам не зробити покликанням усього свого життя — просити щодня Бога благословити вас, просити Багатомилостивого благословити вас щедро?

Ми обмежуємо Божу щедрість — але аж ніяк не Він Сам: адже Його можливості, сила і бажання благословень нічим не обмежені. Він благословив Ябеца просто тому, що Ябец не дозволив ніякій перешкоді, людині або думці, заслонити від нього Бога. А Богу властиво благословляти.

Те, що Бог з милості Своєї надихнув автора записати в Біблію історію Ябеца, свідчить, що має значення не те, хто ти такий, не те, що думають про тебе батьки, не те, ким ти «приречений» бути від народження. Має значення лише те, ким ти хочеш бути і про що ти просиш.

Простою молитвою — молитвою з вірою — ти можеш змінити своє майбутнє. Можеш змінити те, що повинно з тобою статися за хвилину.

3. Стань великим для Бога

«О, якби Ти побільшив границю мою!..»

Наступна частина молитви Ябеца — благання про побільшення границі — та, в якій ви просите Бога так розширити ваше життя, щоб ви могли більше служити Йому.

Судячи як з контексту, так і за результатом молитви Ябеца, це благання містило в собі більше ніж просте бажання мати більше великих земель. Він хотів більшого впливу, більшої відповідальності і більшої можливості бути знаменитим для Бога Ізраїлю.

Саме єврейське слово «границя» означало для юдея приблизно те, що слово «фронтір» означало для перших європейців, які прийшли в Америку. Поза границею — те, що належить мені, мої землі, які з часом збільшуватимуться.

В часи Ябеца історія завоювання Ханаану Ісусом Навином і розподіл землі обіцяної між колінами Ізраїлевими були ще свіжі в пам'яті народу і мали безпосередній вплив на долю кожної конкретної людини. І коли Ябец благав Бога: «О, якби Ти побільшив границю мою!» — він мав на увазі конкретні межі відведеної йому землі. Він зважив нинішні обставини свого життя і дійшов висновку: «Звичайно ж, я народжений для більшого, ніж це!»

Дивлячись в майбутнє, він уже бачив своїх численних нащадків — скотарів і хліборобів.

І, розміривши межі і зваживши потенціал, — він прийняв рішення:

— Усе, що Ти, о Господи, довірив моїм турботам, — усе це, Боже, розшир і побільши!

І якщо сьогодні мене запитують християни-підприємці: «Чи правильно буде просити Бога розширити мій бізнес?» — моя відповідь: «Абсолютно!» Якщо у своєму бізнесі ви керуєтеся Божими постановами, то просити Його розширити ваш бізнес — це не просто правильно, але це саме те, чого Він чекає від вас. Ваш бізнес — це і є довірені вам

Богом межі. Він хоче, щоб ви зрозуміли, що ваш бізнес відкриває чудові можливості для контактів із різними людьми і що через ці контакти ви будете нести цьому світу Його славу. Ось чому ваше прохання про розширення цих можливостей не викликає в Нього нічого, крім величезної радості.

А ось якою могла б бути «молитва Ябеца» для дружини і матері: «Господи, збільш мою родину, благослови мої взаємини з членами моєї родини і помнож для слави Твоєї той вплив, який моя родина має на світ». Ваш дім — єдина і неповторна арена перетворення життя для слави Господньої. Тож чому б Йому не хотіти, щоб ваша праця для Його слави була ще більш плідною?

Коротко кажучи, незалежно від того, хто ви і де ви, було б найкраще, щоб ваша «молитва Ябеца» про розширення меж звучала приблизно так:

«О Боже і Царю, будь ласка,

розшир мої можливості і мій

вплив таким чином, щоб я

торкався більшого числа життів

для Твоєї слави. Дай мені

робити більше для Тебе!»

І коли ви так молитеся, усе відразу стає дивним і чудовим.

РОЗШИРЕННЯ МЕЖ

Одного разу під час читання тижневого курсу лекцій в одному з великих (близько 2000 учнів) християнських коледжів у Каліфорнії я запропонував студентам молитися «молитвою Ябеца» — молитися про благословення і розширення меж — для їхнього коледжу, тобто намітити мету, гідну служіння такого величезного колективу віруючих.

— Чому б не пригледіти собі на глобусі який-небудь острів? — запропонував я. — Просіть острів і чартерний авіарейс для дружної команди студентів.

Хтось розсміявся. Хтось засумнівався у моєму здоровому глузді. Але майже всі слухали. Я наполегливо повторив свою пропозицію. Я бував на острові Тринідад і бачив, що принаймні цей острів давно і з нетерпінням чекає прибуття подібної команди. І я розповів про це студентам.

— Ось і попросіть у Бога Тринідад, — сказав я. — І найсучасніший лайнер.

Ніхто в аудиторії не почав відразу молитися про це, і все-таки моя пропозиція породила плідну дискусію, у ході якої я переконався, що більшість студентів насправді щиро хотіли б використовувати свій час і свої здібності для чого-небудь значного, але не знають, з чого почати. Вони звикли вважати, що для справжнього діла їм бракує знань, досвіду, сміливості, можливостей та інше.

Майже тиждень я ставив їм просте запитання: якщо Бог неба і землі нескінченно нас любить і хоче, щоб у кожен момент нашого життя ми були в присутності Його, і якщо Він знає, що небеса — набагато краще місце для нас, ніж земля, — тоді навіщо ж, скажіть, будь ласка, Він усе ще залишає нам на землі? Багатьом з них я потім окремо роз'яснював біблійну відповідь — а скільки я її розумію — на це запитання. Вона полягає в тому, що Бог хоче, щоб ми тут розширювали свої межі і здобували для Нього нові землі — або, можливо, цілі острови, — досягаючи сердець людей в ім'я Його.

І робота Божа звершувалася. Через тиждень після мого повернення з цього коледжу я одержав листа від студента на ім'я Воррен.

У цьому листі Воррен розповідав, як він і його друг Дейв вирішили випробувати силу Божу і просити Бога благословити їх і розширити їхні межі. А саме: вони молилися, щоб Бог дав їм можливість на цьому ж тижні свідчити губернатору штату. Закинувши спальні мішки у машину Воррена, вони з цією метою відправилися за 400 миль у Сакраменто — столицю штату Каліфорнія.

І ось кінець цього листа:

«У неділю вночі ми вже повернулися із Сакраменто. Ось що сталося за час нашої поїздки: ми засвідчили нашу віру двом робітникам автозаправки, чотирьом поліцейським, начальнику управління національної гвардії, директору Департаменту охорони здоров'я, освіти і соціального забезпечення штату Каліфорнія, начальнику Управління дорожньої служби штату, секретарю губернатора і, нарешті, самому губернатору».

Так Бог дозволив нам зрости в Ньому. Ми вдячні Йому і надзвичайно підбадьорені. Ще раз велике Вам спасибі за те, що запропонували нам випробувати Його силу!»

І це був лише початок. Протягом наступних тижнів і місяців весь коледж був під владою запаморочливих перспектив, що відкривалися. До осені була створена студентська команда на чолі з Ворреном і Дейвом, яка розробила грандіозний місіонерський проект на наступне літо і план його підготовки. Усе це вони назвали операцією «Ябец». Мета операції: заробити гроші, зафрахтувати літак і (як ви, напевно, вже здогадалися) влітку всією командою летіти на служіння на острів Тринідад.

Сказано — зроблено: 126 студентів і викладачів приєдналися до проекту. У призначений час літак, який летів спецрейсом «Лос-Анджелес-Тринідад», узяв курс на південь, і в цьому літаку не було вільних місць. Учасниками операції «Ябец» стали спеціально підготовлені будівельні бригади, театральні і музичні колективи, організатори і викладачі літньої біблійної школи, а також групи, які несли Слово Боже прямо у людські домівки. Президент коледжу назвав операцію «Ябец» найзначнішим актом студентського служіння за всю історію цього навчального закладу.

Двоє студентів попросили Бога розширити їхні межі — і Він це зробив! Одна ця коротка молитва поклала початок розширенню меж, видимому на карті світу, і змінила життя тисяч людей.

«ОСЬ ВОНО — ПОБАЧЕННЯ ЯБЕЦА!»

Молитва Ябеца — це справжній переворот у житті людини. Як незвично нам було чути, що хтось молиться: «Господи, благослови мене!» Так само рідко можна почути і таке: «Боже, дай мені, будь ласка, ще більше служити!» Більшість християн думають, що в нас і без того зовсім уже не залишилося вільного часу. Але коли ми починаємо з вірою молитися про розширення служіння, починає відбуватися щось дивне. З відкриттям нових можливостей надприродним чином зростають і наші здібності, і наші сили. І ми повною мірою відчуваємо ту насолоду, з якою Господь відповідає на такі наші молитви, і Його наполегливе бажання зробити велике через нас і наше життя.

Раптом на порозі вашого будинку або за сусіднім столиком у кафе почнуть з'являтися люди зі словами, що вражають не тільки вас, але й їх самих. Збиваючись і плутаючись, вони будуть вас про щось запитувати і з нетерпінням чекати вашої відповіді.

Я називаю такі зустрічі «побаченнями Ябеца».

Добре пам'ятаю, як я вперше в житті попросив у Бога такої зустрічі і що потім сталося. Це було в досить дивному місці, під час морської подорожі уздовж берегів Туреччини.

Я подорожував сам. Мета моєї поїздки полягала в тому, щоб розробити маршрут для туристичного агентства, яке спеціалізувалось на екскурсіях по Середземномор'ї — слідами ранньої Церкви.

Стояли дивовижні дні, у мене залишалося достатньо часу для роботи над різними проектами, і все-таки з кожним днем я щораз сильніше починав відчувати самітність. І коли ми кинули якір на Патмосі (тому самому острові, де Іван писав Книгу Об'явлення), мене здолала туга. Відмовившись від екскурсії, я відправився на прогулянку вулицями невеликого портового містечка, розмовляючи з Господом.

«Господи, — молився я. — Я так тужу за домом, я почуваю себе таким слабким, таким самотнім. Але я, як і раніше, хочу служити Тобі. Навіть зараз — пошир межі мої! Пошли мені когось, кому я потрібний».

Опинившись на маленькій площі, я сів за столик вуличного кафе і замовив каву. Кілька хвилин згодом я почув у себе за спиною чоловічий голос:

— Пробачте, ви з круїзного судна?

Я обернувся і побачив молодого чоловіка.

— Так, — відповів я. — А ви?

Він сказав, що він американець, але живе на цьому острові, і потім попросив дозволу сісти за мій столик. Звали його Террі. Вже через декілька хвилин він виливав мені душу. Виявилося, що він зазнає краху в сімейному житті: саме того ранку дружина сказала йому, що залишає його.

Ви легко зрозумієте, що я відчув, вислухавши його історію. «О так, Господи, тепер я бачу. «Ось воно — побачення Ябеца!» Я приймаю…»

— А ви хочете, щоб вона пішла? — запитав я його.

— Ні, — відповів Террі.

— Хочете вислухати мою думку? — запропонував я.

І коли він відповів, що хоче, я прийняв це як ще одне підтвердження того, що Бог відповів на мою «молитву Ябеца». Цілу годину я розповідав Террі про біблійні основи щасливого шлюбу. Нічого подібного він ніколи не чув, і, коли я закінчив, він був сповнений рішучості бігти додому і, скориставшись тим, що дізнався, зробити ще одну спробу врятувати родину.

— Послухайте, Террі, — сказав я, — вже дуже мені хотілося б дізнатися, чим там у вас сьогодні справа скінчиться. Що б не сталося, прийдіть до корабля до відплиття і розкажіть мені, о'кей?

Террі погодився й побіг, махнувши мені на прощання рукою. Увечері, коли всі, хто плив на кораблі, вже повернулися з міста, я в чеканні ходив по палубі. Почуття самітності і якоїсь спустошеності, як і раніше, не залишало мене. Я намагався уявити, що ж насправді відбувалося сьогодні з моїм співрозмовником у кафе, що відбувалося в його серці? Капітан наказав:

— Віддати швартові!

Я пішов на корму помилуватися злагодженою роботою матросів і тут раптом побачив, що по березі, взявшись за руки, біжить за кораблем юна пара. Підійшовши до борта, я перегнувся через поручень. А вони, підбігши ближче, помітили мене і стали навперебій кричати:

— Ми знову разом! Ми завжди будемо разом!

Мене настільки підбадьорило те, що зробив Бог, що до кінця мені здавалося, що я сам лечу на хвилях радості. Бог зробив так, щоб ми з Террі зустрілися. Він вів нас один до одного з того самого моменту, як я попросив Його поширити мої межі для служіння Йому.

ЖИТИ ЗА БОЖИМ РАХУНКОМ

Усі ми, незалежно від наших здібностей, освіти, професії, покликані вершити Божі справи на землі.

Назвіть це, якщо завгодно, життям по вірі, чи служінням, чи щоденною християнською працею. Але як не назвати, це саме те, до чого Бог закликає людей. Тому що, як не сумно це усвідомлювати, більшість віруючих, вочевидь, намагаються самоусунутися від подібного життя, життя благословенного, присвяченого і впливового.

Своє самоусунення більшість із нас мотивують нібито тверезою самооцінкою, але наша арифметика нікуди не годиться. Наприклад, коли ми намагаємося зрозуміти, які саме межі споконвічно визначені для нас Богом, то в глибині душі вирішуємо приблизно наступне рівняння:

мої здібності

+ досвід

+ освіта

+ хто я є насправді і як сприймають мене навколишні

+ моє минуле

+ чого чекають від мене інші в майбутньому

= визначені мені межі.

І скільки б ми не слухали проповідей про надприродну Божу силу, яка діє через нас, — ми просто випустимо з уваги значення цього маленького слова через. Зрозуміло, ми говоримо, що хочемо, щоб Бог діяв через нас, насправді ж маємо на увазі — нами чи разом з нами. Але Боже слово — нагадування нам — те ж, що Він дав євреям, які повернулися з полону на спустошену рідну землю: «…не силою й не міццю, але тільки Моїм Духом, говорить Господь Саваот» (Зах. 4:6).

Наш Господь діє саме так: через звичайних людей, які вірують у великого Бога, Який через них вершить Свої справи. Він чекає усього лише нашої готовності. Це означає, що Боже рівняння виглядає приблизно так:

моя готовність і слабкість

+ Божа воля і надприродна сила

= поширення моїх меж.

І коли ви починаєте ретельно просити (молити!) про більш плідне служіння і більшу відповідальність для Його слави, Він дає вам усі можливості і виводить назустріч вам необхідних людей. Можете Йому вірити. Бог ніколи не пошле до вас того, кому ви не зможете допомогти, Його силою і за Його ведінням. Повірте, вступати в нові Його межі майже завжди боязко. Але ледь ви вступите в ці межі, як усією своєю істотою відчуєте трепет від могутньої присутності Бога, Який відтепер веде і направляє вас. Ви станете як Петро та Іван, яким у потрібний момент Бог завжди посилав потрібні слова.

Одного разу у відповідь на молитви Дарлін про розширення її служіння до нас у двері постукала малознайома сусідка.

— Мем, — проговорила вона крізь сльози, — мій чоловік помирає, а мені ні з ким навіть поговорити. Допоможіть мені!

Межі розсунулися.

Зустріч відбулася.

Нещодавно, їдучи потягом з одного кінця Сполучених Штатів в інший, я молився про поширення меж. Коли я обідав у вагоні-ресторані, то попросив Господа послати мені людину, якій потрібен Він. І відразу до мого столика підсіла жінка і сказала:

— Я хочу дещо у вас запитати.

Вона знала, хто я такий, але, крім імені, мало що про мене знала. Виглядала вона схвильовано.

— Чим можу допомогти? — запитав я.

— Я боюся антихриста, — відповіла вона. — Ось уже п'ятдесят років я живу в жаху від того, що не впізнаю його, коли він прийде, і буду обманутою ним і одержу знамено його або ім'я звіра.

І це несподіване запитання жінки, яку я з тих пір не бачив, призвело до зворушливої бесіди і глибокого духовного пробудження.

Межі розсунулися. Зустріч відбулася.

ВАШЕ МІСЦЕ У ПЕРШОМУ РЯДІ

Молитися про поширення меж — значить молитися про чудо. Адже це так просто! Чудо — це Боже втручання, завдяки котрому відбувається те, що не могло статися природним чином. Саме це, і ніяк не менше, відбулося з Ябецом, який переступив межі власного імені і нібито визначених йому життєвих обставин.

Чи вірите ви, що чудеса відбуваються і в наш час? Адже багато християн, з якими мені доводилося розмовляти, у це не вірять. Я нагадую їм, що чудеса зовсім не обов'язково повинні скасовувати природний хід речей, щоб відбулася надприродна подія. Коли Христос змусив бурю затихнути, Він не скасував природний хід речей: буря все одно затихла б рано чи пізно. Але Він незвичайним чином викликав природну зміну погоди. І коли Ілля молився про припинення дощів, Бог по молитві його зробив природне чергування дощів і посухи.

І так само чудодійна Божа сила з усією ясністю і визначеністю проявилася тоді, коли Бог, знаючи потребу Террі, звів нас з ним на Патмосі. І коли, знаючи страхи тієї жінки в потязі, Він улаштував так, що ми зустрілися і поговорили.

Найприголомшливіші чудеса в моєму житті завжди починалися сміливою молитвою про те, щоб Царство Боже сильно розширилося. Ми не відчуваємо потреби у Господі, для того щоб крокувати помалу. А ось коли ми самовіддано кидаємося у вир Божого задуму для цього світу — здійснити який не в наших силах, — то молимо його: «Господи, використовуй мене — пошир моє служіння Тобі!» Ось тоді і починають вершитися чудеса. Тоді у відповідь на нашу молитву небо шле нам ангелів, можливості, сили і людей, яким ви потрібні і які потрібні вам. Я бачив таке сотні разів.

Бог неодмінно втручається в наше життя, коли ми ставимо Його плани вище від своїх і впритул приступаємо до їх здійснення! Найбільш вражає те, що коли ви молитимете Господа про поширення меж, то обов'язково побачите і впізнаєте Його Божественну відповідь. Перед вами відкриється життя чудес, і ваше місце в цьому житті буде в першому ряді.

4. Дотик величі

«Коли б рука Твоя була зо мною!..»

Отож, ви це зробили. Ступнули за край. Досягли глибин. Чи впали у прірву? І розбилися об холодне каміння дійсності? Так важко втриматися на досягнутих висотах нового життя…

Не так уже й рідко християни, які насмілились просити поширення свого служіння, не витримували напруги довгоочікуваного духовного перетворення. Вони одержали немислимі благословення. Вони побачили, як Бог казково розширив межі їхнього впливу і можливостей.

Але раптом затих порив погожого вітру — і відразу крила опустилися. Безпомічно борсаючись у повітрі, ми під вагою непосильної ноші падаємо на землю. Знайоме вам таке? Можливо, вам не під силу нові можливості, що відкрилися для вашого бізнесу, які перевершують ваш досвід і всі наявні у вас засоби? Можливо, вам здається, що підлітки, які почали збиратися у вас вдома, скоріше негативно впливають на вашу родину, ніж ви позитивно впливаєте на них. Можливо, різко виявилася невідповідність між вашими більш ніж скромними здібностями і тим служінням, про яке ви у відвазі молилися, — і от, на свою голову, одержали…

Ви ввійшли в повноту Божого благословення, ввійшли в нові межі… і спіткнулися об непередбачені, нездоланні перешкоди. Коли віруючі виявляються в подібному скрутному становищі, вони часто лякаються. Почувають себе обманутими і покинутими. Трохи навіть розпач бере.

Ось так усе було і зі мною…

ЗНАХОДЖЕННЯ СИЛИ

Отже, поговоримо про те, як під вагою непосильного тягаря ми падаємо на землю.

Я почував себе не у своїй тарілці, слабким і розгубленим — нічого спільного з тим, що повинен відчувати лідер. Відчуття було таке, начебто небо і земля обрушилися і придавили моє безпомічне тіло. Це було на самому початку мого нового служіння в «Подорожі по Біблії», коли, здавалося, двері раптом широко розчинилися і відкрилися нові, чудові можливості. Але я просто ніяк не міг позбутися відчуття, що таке служіння мені не під силу.

Украй розгублений, я вирішив шукати поради в мудрого старця. Йому було вже за вісімдесят, звали його Джон Мітчелл (родом з Великобританії, він за своє довге життя встиг стати духівником тисяч і тисяч людей). Я сказав йому про те, до чого, як я відчував, покликав мене Бог, а потім розповів про свої лиха і сумніви. Я все ще намагався в деталях описати йому мої невдачі, коли він несподівано перервав мене.

— Синку, — сказав він мені своєю звичайною ласкавою манерою, — те почуття, від якого ти намагаєшся втекти, називається залежністю. Залежність — це коли ти можеш йти тільки тоді, коли тебе веде Господь Ісус. — Він трохи помовчав, даючи мені час вникнути в його слова, і потім продовжив: — Воістину, у ту ж секунду, коли ти перестаєш почувати себе залежним, ти відступаєш від справжнього життя по вірі.

Мені сильно не сподобалося, те, що я почув.

— Докторе Мітчелл, так ви хочете сказати, що я ПОВИНЕН відчувати, що просто неспроможний зробити те, до чого покликаний?

— Звичайно, юначе! — відповів він, осяйно посміхаючись. — Саме так і має бути.

Яка страхітлива й одночасно вкрай підбадьорлива істина, чи не так? Як обрані Богом благословенні сини і дочки Його, ми повинні робити щось настільки величезне, що провал нам гарантований…, якщо до справи не візьметься Сам Бог. Зупиніться на хвилинку і з молитвою спробуйте осягти всю глибину протистояння цієї істини всьому тому, що ви обрали б по своїй людській природі:

• здоровому глузду;

• усьому вашому попередньому життєвому досвіду;

• вашим відчуттям, вашій освіті, вашому прагненню до безпеки;

• вашому небажанню виглядати дурнем і невдахою.

Але саме це визначив Бог для найбільш прославлених Своїх служителів.

Це тільки кіногерої не виявляють ані найменших ознак залежності від кого б то не було — але ви і я, кожна людина, створені для того, щоб бути залежними. Залежність від Бога творить героїв із звичайних людей — таких, як Ябец, таких, як ви і я. Яким чином? А в нас немає іншого виходу, як тільки волати до неба словами третього відчайдушного благання Ябеца:

«Коли б рука Твоя була зо мною!..»

І тим самим ми даємо місце Божій силі для здійснення Його волі і прославляємо Його справами, які здаються неможливими.

Зверніть увагу: Ябец не починав свою молитву з прохання про те, щоб Божа рука була з ним. Починаючи свою молитву, він ще не відчував такої потреби. Йому ще здавалося, що він впорається — було б тільки на ньому Боже благословення, поширив і побільшив би тільки Господь його границю… Він ще мало чим ризикував і тому мало чого боявся. Але як тільки межі почали поширюватися, і неймовірні завдання втілення Божих задумів у всій величі постали перед ним, він зрозумів, що без Божої руки він «як без рук».

Він міг повернути назад чи спробувати ще якийсь час рухатися вперед, покладаючись лише на власні сили. Замість цього, він почав молитися.

Якщо прагнення Божого благословення — найяскравіший знак нашого Йому поклоніння, а прагнення зробити якнайбільше для Нього — наше найбільше бажання, то прохання про те, щоб Божа рука була з нами — це наш правильний стратегічний вибір, який дозволяє нам зберігати і примножити те велике, заради чого Бог поклав початок у нас і в наших життях.

Ось чому Божу руку, яка перебуває з нами, ми називаємо «дотиком величі». Не ви стаєте великим — ви стаєте лише залежним від міцної руки Господа. З усіх боків потреби, які обступили вас, обертаються Його нічим не обмеженими можливостями. І Він звеличується у вас і через вас.

СХОДИ НА НЕБО

Якось, коли наші діти ще не ходили в школу, ми з Дарлін повезли їх у великий міський парк. Це був один з тих парків, де дорослий шкодує, що він уже не дитина. Там були гойдалки, каруселі, колесо огляду, але що там було найзвабливішим, так це гірки — не одна, а цілих три: маленька, середня і велика. І п'ятилітній Девід, ледь угледівши ці гірки, кулею полетів до маленької.

— Може, тобі піти разом з ним? — запропонувала мені Дарлін.

Але я дотримувався іншої думки.

— Зачекай, погляньмо, що він буде робити, — сказав я.

Ми присіли на найближчу лаву і стали дивитися, як Девід у повному захваті добрався до вершини маленької гірки. Широко посміхнувшись, він помахав нам рукою і з'їхав униз.

Потім, без жодних вагань, він попрямував до середньої гірки. Добравшись до середини сходів, він обернувся і глянув на мене. Я відразу зробив вигляд, начебто дивлюся в інший бік і не звертаю на нього ніякої уваги. На мить він замислився, ніби зважуючи свої сили, а потім обережно спустився назад, роблячи зупинку після кожної перекладинки.

— Любий, піди допоможи йому, — сказала мені дружина.

— Не тепер, — відповів я і підморгнув їй, даючи зрозуміти, що насправді слідкую за ситуацією і тримаю її під контролем.

Хвилин п'ять Девід простояв біля підніжжя середньої гірки, спостерігаючи за тим, як інші діти залазять нагору, з'їжджають і весело біжать, щоб повторити все знову. Нарешті його маленьке серденько сповнилося рішучості. Він теж може!

І він піднявся на гірку… і з'їхав униз. Потім ще. І ще. І на нас при цьому навіть не оглянувся.

Потім ми побачили, як він круто повернувся і попрямував до найвищої гірки. Тепер уже Дарлін затурбувалася по-справжньому:

— Брюсе, мені здається, що він не повинен робити це без нашої допомоги. А тобі так не здається?

— Ні, — відповів я якомога спокійніше. — Але я думаю, що він не буде й намагатися. Поспостерігаймо ще трохи.

Підійшовши до підніжжя великої гірки, Девід обернувся і покликав:

— Тату!

Але я знову швидко відвів очі убік, роблячи вигляд, що не чую.

Задерши голову догори, він почав роздивлятися, куди ж ведуть ці сходи. Напевно, у його дитячій уяві ці сходи вели прямо на небо. Він бачив, як один підліток, який видряпався нагору, з гиканням з'їхав униз.

І ось, поборовши страх, Девід вирішив спробувати. Обережно, по черзі пересуваючи то ногу, то руку з перекладинки на перекладинку, він почав повільно підніматися нагору. Але, не піднявшись і на третину, застиг на місці. А підліток, який тільки що з'їхав униз, вже знову підіймався нагору і репетував на Девіда, який заважав йому, щоб той швидше рухався. Але Девід не міг. Не міг рушити ні нагору, ні вниз. Він дійшов до крапки.

Я кинувся до нього.

— Ти в порядку, синку? — крикнув я йому від підніжжя гірки.

Він глянув униз, побачив мене, здригнувся, але залізною хваткою вчепився в сходи. Мені здалося, що в його голівці зріє якесь запитання, і я мав рацію.

— Тату, ти не хочеш прокотитися з цієї гірки разом зі мною? — запитав він.

Підліток уже втрачав терпіння, але і я не хотів упускати такий момент. Вдивляючись знизу нагору в личко Девіда, я запитав:

— А навіщо тобі це, синку?

— Я не можу це зробити без тебе, тату, — сказав він, починаючи тремтіти. — Вона занадто велика для мене!

Витягнувшись на весь зріст, я дістав його і підхопив на руки. І ми разом піднялись цими сходами, що ведуть на саме небо. На вершині гірки я посадив його перед собою, міцно обійняв за плечі — і, сміючись від захвату, ми із шумом і свистом з'їхали вниз.

ЙОГО РУКА, ЙОГО ДУХ

От що таке рука нашого Батька. Ви говорите йому:

— Батьку, будь ласка, допоможи мені, тому що я не можу це зробити без Тебе! Це занадто складно для мене!

І після цього спокійно відправляєтеся з вірою творити це складне та велике. І з вуст ваших виходять слова, які ви насправді одержуєте з Його руки. І зрештою дух ваш просто кричить:

— Усе це зробив Бог! Він і ніхто інший! Бог вів мене, давав мені слова, давав мені силу — і це воістину чудово!

І неможливо уявити більш високого, більш осмисленого життя, ніж життя в цьому надприродному вимірі!

Божа сила, яка перебуває з нами й у нас, яка виливається через нас, — ось те, що перетворює нашу залежність у цілісність і повноту. Апостол Павло говорить: «Таку ж певність до Бога ми маємо через Христа, не тому, щоб ми здібні помислити щось із себе, як від себе, але наша здатність від Бога. І Він нас зробив бути здатними служителями Нового Заповіту…» (2 Кор. 3:4–6).

Однак, як це не сумно, навіть зрілі християни так рідко відчувають поруч із собою руку Божу, що не тужать за нею і не просять про її дотик. Більше того, навряд чи вони навіть підозрюють про саме її існування. У кращому випадку, вони знають, що рука ця торкалась пророків і апостолів. Але тільки не їх самих. Тому коли такі віруючі доходять до крапки, до того моменту, де їх підстерігає невдача, вони, як і варто було очікувати, роблять зовсім невірні висновки: «Я зайшов занадто далеко — і ось результат. Тепер мої сили доходять до краю — потрібно негайно скинути цей непосильний тягар!»

А ось Ябец — той, навпаки, був настільки упевнений, що для благословення з ним повинна бути рука Божа, що не уявляв без неї життя на славу Його. Отже, давайте придивимося до того, що саме означає його благання про Божу руку.

«Рука Божа» — біблійний вислів, який означає присутність і силу Бога в історії обраного Ним народу (див. Єг. 4:24 і Ісая 59:11). У Діях феноменальний успіх ранньої Церкви пояснюється так: «І Господня рука була з ними; і велике число їх увірувало, і навернулось до Господа» (Дії 11:21). Взагалі в Новому Заповіті відчути на собі руку Божу означає «сповнитися Духом Святим». У міру того як Церква зростала, усе більш могутньо виявлялись як необхідність, так і значення руки Божої для здійснення Божих справ.

Так, у міру природного переходу від більшого благословення до більш широких меж, усе більш зростала і потреба в надприродній силі. Коли Ісус дав Своїм учням Велике Доручення: «Тож ідіть, і навчіть всі народи… і ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку»! (Мт. 28:19,20), Він тим самим поклав на них як неймовірне благословення, так і неможливе завдання. Йти по всьому світі? Навчити всі народи? Як зробити подібне?! І кому Він це доручив? Таким боягузам, як Петро, який вже один раз показав, що навіть підозра якоїсь служниці може змусити його відректися і сказати: «Не знаю я, жінко, Його» (Лк. 22:56,57)!

«Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас…» (Дії 1:8). Коли Бог послав їм Святого Духа, Ісус торкнувся цих звичайних віруючих Своєю величчю, наповнив їх Своєю чудесною силою, щоб вони могли бути свідками Йому «аж до останнього краю землі» (Дії 1:8). Справді, у розповіді Луки про дії апостолів згадування про те, що вони «переповнилися всі Святим Духом», часто йде поруч із повідомленням про те, що вони «зачали говорити слово Боже зі сміливістю» (див. Дії 4:31; 5:29; 7:51; 9:27). Нічим іншим, окрім як Божою дією, яка була явлена через апостолів, неможливо пояснити чудеса і масові навернення невіруючих, які ставалися потім.

І якщо ми просимо про могутню Божу присутність у такий самий спосіб, як це робив Ябец і рання Церква, ми теж побачимо приголомшливі плоди, пояснити які буде можливо тільки тим, що з нами рука Божа.

Узагалі, у розповідях про ранню Церкву мене вражає саме те, що тоді віруючі постійно просили Бога, щоб Він наповнив їх Духом Своїм (див. Дії 4:23–31). «Маючи ласку в усього народу», вони були усім відомі саме тим, що завжди «були вкупі, і мали все спільне», але особливо тим, що проводили години і навіть дні у спільній молитві, завжди супроводжувані Богом і наповнені Його силою (див. Дії 2:42–47). Вони жадали одержати з Божої руки більше і більше, одержати свіжий подув Духа, тієї сили Божої, яка будь-що, що здається приреченим на неминучу поразку дивним чином перетворює на перемогу і будь-яке нездійсненне завдання перетворює в посильне і можливе.

Павло у Посланні до ефесян закликає християн «пізнати Христову любов, яка перевищує знання, щоб були ви наповнені всякою повнотою Божою», і молиться про те, щоб Бог дав їм, «за багатством слави Своєї силою зміцнитися через Духа Його в чоловікові внутрішнім» (Еф. 3:19,16).

Коли востаннє ваша церква, зібравшись однодушно, молилася про те, щоб переповнитися Святим Духом? Чи давно ви гаряче і наполегливо зверталися до Бога:

— О, поклади на мене Свою руку! Наповни мене Своїм Духом!

Але ж саме цим, і нічим іншим, пояснюється настільки блискавичне поширення Доброї Новини по всій території Римської імперії.

ДВАНАДЦЯТЬ ПІДЛІТКІВ І ФОКУСИ НА ПЛЯЖІ

Багато років тому, коли я був молодіжним пастором у великій церкві в штаті Нью-Джерсі, дванадцять старшокласників довели мені, що дотик Божої руки доступний будь-якому віруючому, який про це попросить.

Думаючи про те, як ми могли б послужити Господеві під час літніх канікул, ми з молитвою спрямували погляди на найближче до нас передмістя Нью-Йорка — Лон-Айленд. Мета: за шість тижнів євангелізувати усю молодь Лон-Айленда.

Наш план містив в собі три щоденних заходи. Зранку — вивчення Біблії з дітьми у групах, які збиратимуться по домівках; удень — євангелізація на пляжі, увечері — євангелізації, які проводитимуться за допомогою місцевих церков. Здається просто, але треба вам сказати, що маленька місіонерська команда, разом із молодіжним пастором, розуміла, що обсяг поставлених завдань перевершує їхні скромні сили.

Ми проконсультувалися з лідером дитячого служіння в Лон-Айленді. За його словами, якби нам вдалося залучити до вивчення Біблії у групах хоча б 13–14 дітей, то це вже було б великим успіхом. Коли він пішов, я тихо сказав:

— Ну, вже ні, якщо до кінця тижня в кожній групі не буде по сотні хлопців та дівчат, ми визнаємо свою поразку.

І раптом усі ми одночасно відчули потребу впасти на коліна і молитися.

Мені ніколи не забути цих юних голосів, які ревно вимовляли слова молитви:

— Будь ласка, Господи, благослови нас!

— Господи, я знаю, самому мені це зробити неможливо, прошу Тебе, приведи до мене сто дітей!

— Господи, зроби Духом Своїм щось велике для слави Своєї!

А батьки нам повторювали:

— Це неможливо!

Упевнений — вони мали рацію. Але трохи неможливе ставало можливим. Уже на першому тижні чотири з наших шести клубів зібрали більше ста дітей. А дві групи вже не вміщувалися у своїх дворах, тому довелося шукати більші. Так що до кінця тижня ми поділилися Доброю Новиною з більш ніж п'ятьма сотнями дітей, причому більшість із них до цього ніколи не були в церкві.

Якщо вам це здається недостатньо чудесним, я зараз розповім вам про чудеса і навіть фокуси на пляжі. Ну, що стосується фокусів, то вони пояснювалися дуже просто: я зайшов у магазин і купив «Набір фокусника-початківця або все, що вам потрібно, щоб здивувати і розважити ваших друзів». Вставши о третій годині ночі, я освоїв перший фокус — «зникаюче яйце». Опівдні ми вийшли на пляж і, попросивши Бога, щоб рука Його була з нами, відкрили безкоштовне «шоу на піску».

Наша молитва перед початком вистави була дуже конкретною: ми просили, щоб до кінця вже цього, першого, дня на пляжі покаялося тридцять чоловік.

Спочатку вся наша аудиторія складалася з одного ряду глядачів, і це були маленькі діти, яких з радістю відправили до нас їхні батьки, щоб насолодитися хоч декількома хвилинами спокою. Але незабаром зібралася публіка — більше півтори сотні людей в купальних костюмах. Поступово від фокусів ми перейшли до розповідей, від розповідей — до євангелізації. Тоді до дітей стали підходити їхні батьки. І нарешті — юрба навколо нас стала швидко рости за рахунок компаній підлітків, які приєднувалися до нас. До кінця дня ми нарахували вже 250 глядачів. І коли ми закінчили закликом до покаяння, рівно тридцять чоловік, не більше і не менше, заявили про те, що хочуть прийняти Ісуса Христа як свого Спасителя — прямо тут, на пляжі.

Після служінь на пляжі ми відправлялися в місцеві церкви і там теж улаштовували молодіжні служіння. І Бог, понад усякі сподівання, благословив наші зусилля, причому благословив у точній відповідності з тим, наскільки сміливою була наша «молитва Ябеца». До кінця наших літніх служінь на Лон-Айленді там було тисяча двісті навернених християн, кожний з який одержав наставляння про те, як продовжувати життя в Господеві, разом з необхідними книгами і брошурами.

А дванадцять старшокласників повернулися з бідних кварталів Лон-Айленда у свої щасливі родини й упоряджені будинки. Але тепер вони точно знали: для Бога немає нічого неможливого. І першим, що після цього змінилося в їхньому житті, була їхня рідна церква, тому що вони вирішили молитися про те, щоб Дух Святий діяв у ній, несучи покаяння і пробудження.

Неймовірно? Зовсім, ні. Адже через дванадцятьох підлітків і молодіжного пастора в цій церкві діяла Божа рука. Коли члени молодіжної місіонерської команди засвідчили церкві про те, що з ними і через них зробив Бог, — для всіх інших це було викликом і закликом просити в Бога більшого. І в церкві настало таке пробудження, рівного якому не могли пригадати і найстарші її парафіяни.

І все тому, що дванадцять школярів попросили в Бога Його благословення, поширення своїх границь для Божої слави і щоб з ними була могутня Божа рука.

ДОТИК БАТЬКА

Подібно до люблячого батька, який спостерігає за своїм сином на дитячому майданчику, Бог теж спостерігає за тобою і чекає, коли ж ти попросиш, — попросиш про ту надприродну силу, яку Він хоче тобі дати. «Бо очі Господні дивляться по всій землі, щоб зміцнити тих, у кого все їхнє серце до Нього» (2Хр. 16:9).

Зауважте, наш Бог не займається пошуками духовних велетнів чи блискучих випускників семінарій. Він жадає знайти тих, «у кого все їхнє серце до Нього». Ваше віддане серце — та єдина частина Його задуму поширення Його меж, що залежить не від Нього, а від вас.

Ми з вами, так би мовити, на відстані лише однієї молитви від вершення великих, сповнених Духом, справ і досягнення недосяжних цілей. Тільки завдяки Його дотику ми можемо відчути надприродну сміливість, відвагу і силу. Усе залежить від нас.

Щодня просіть дотику Батька.

Тому що для християнина залежність — це синонім сили.

5. Божа охорона

«Коли б Ти зробив охорону від лиха!..»

Мені пригадується велика ілюстрація на всю журнальну сторінку. Над римським гладіатором нависла смертельна загроза. Меч чомусь випав у нього з рук. Розлютований лев, зачувши, що година його настала, уже присів на лапи, приготувавшись для могутнього стрибка. Глядачі, які заповнили трибуни Колізею, підхопилися на ноги, у жаху спостерігаючи, як гладіатор у паніці намагається бігти. Підпис під картинкою говорить: «Іноді можна собі дозволити прийти другим. Але не завжди…»

А ось Ябец, попросивши й одержавши надприродне благословення, вплив і силу, здавалося б, міг бути упевнений, що сміливо може вийти на будь-яку арену проти будь-якого лева — і перемогти. І, здавалося б, від людини, з якою кожної хвилини перебуває Божа рука, варто було б очікувати трохи іншого прохання: не «охороняй мене від лиха», а «охороняй мене й у злі, проти зла, у битві зі злом».

Але Ябец зрозумів те, чого не знав приречений гладіатор: дуже часто вирішальна умова перемоги над розлютованим левом полягає в тому, щоб зовсім не виходити на арену. Ось чому останнє прохання Ябеца — щоб «рука Твоя була зо мною, і Ти зробив охорону від лиха, щоб не засмучувати мене!..» Це, останнє, прохання Ябеца, по суті, містить у собі чудову, однак мало зрозумілу стратегію благословенного життя. Але, зрештою, не так вже й важко здогадатися, чию саме територію ви відвойовуєте для Бога, коли раптом могутньо і зненацька поширюєте межі свого, спочатку нічим не примітного, пересічного життя! У попередньому розділі ми говорили про молитву, про ту надприродну силу, яка дозволила б нам вершити Божі справи, незважаючи на нашу слабкість. А в цьому розділі поговоримо про те, як нам просити про надприродну допомогу і захист від сатани, який інакше, як він це не раз уже довів, цілком здатний зробити так, щоб ми прийшли другими.

НЕБЕЗПЕКИ ДУХОВНОГО УСПІХУ

Безсумнівно, чим більший успіх, тим більше відкривається можливостей для провалу. У всіх на пам'яті приклади християнських лідерів, які впали в гріх були усунені від служіння, у результаті чого безліч людей було вражено, розчаровано і збито з пантелику. Як хтось колись добре сказав, бути благословенним — найбільша з небезпек, тому що «благословення може притупити почуття постійної залежності від Бога і розвинути схильність до самовпевненості».

Чим глибше ви занурюєтеся в життя, засноване на надприродному Божому благословенні, тим більше ви маєте потребу в тому, щоб частіше вимовляти те останнє прохання, що міститься в молитві Ябеца. Тому що вам потрібно витримувати щораз лютіші атаки диявола на вас і вашу родину. Ви відчуєте на собі його зброю: стріли неприйняття, ворожнечі й гонінь. Більше того, насторожіться, якщо це вас не спіткало!

Ніколи не забуду випадково підслухану у семінарії розмову між моїм однокурсником і нашим наставником, професором Говардом Хендріксом. Студент захоплено ділився з професором враженнями про те, як чудово змінилося його життя.

— Коли я тільки сюди приїхав, — розповідав він, — то голови не міг підняти від спокус і іспитів. Але тепер, слава Богу, життя увійшло в колію. Я взагалі не страждаю від спокус!

Однак Хендрікс, усупереч очікуванням студента, стривожився і спохмурнів.

— Ви знаєте, це, мабуть, найгірше, що я міг від вас почути, — сказав він здивованому студенту. — 3 вашої розповіді я можу дійти висновку, що ви більше не в боротьбі. І сатану ви більше не цікавите.

Ми покликані і послані на передову. Ось чому молитва про охорону від лиха — жива частина благословенного життя.

Як і багато інших, я швидко зрозумів, що час, коли я особливо маю потребу в цій частині молитви Ябеца, — це час мого духовного успіху. Як це не парадоксально, саме в цей час я найбільше схильний до неправильного (і небезпечного!) уявлення про власну силу.

Пам'ятаю, як багато років тому я їхав по Чикаго у таксі в аеропорт після чудової, але стомлюючої тижневої роботи в Біблійному інституті, де я щодня проповідував і провів консультації з безліччю студентів — з 76 студентами, якщо бути точним. (Я вів лік!) Тепер я прямував додому, відчуваючи фізичне і духовне виснаження. Втупившись незрячими очима на вируючий навколо потік машин, я заглибився в «молитву Ябеца».

— О Господи, — молився я. — У мене зараз немає сили опиратися. Я віддав усі сили служінню Тобі. Зараз мені не справитися зі спокусою. Будь ласка, зберігай мене сьогодні від зла.

Піднявшись на борт літака, я знайшов, що моє місце в середині ряду — не дуже гарний початок польоту! Але це були тільки квіточки! Становище почало стрімко погіршуватися. Сусід ліворуч витяг зі свого портфеля порнографічний журнал. «Господи, а я так сподівався, що Ти допоможеш мені!» — простогнав мій дух. Я почав дивитися в інший бік. Але не встиг літак піднятися в повітря, як сусід праворуч відкрив дипломат, з якого дістав (що б ви думали?) теж порнографічний журнал.

А в мене до того моменту ну зовсім не було сил вступати з ними в дискусію про те, що варто і чого не слід читати! Я закрив очі і почав про себе молитися:

«Господи, сьогодні мені з цим не справитися. Прошу Тебе, прожени це зло з очей моїх геть!»

Раптом сусід праворуч вилаявся, закрив і відкинув свій журнал. Я глянув на нього, намагаючись зрозуміти, що змусило його це зробити. Але ніяких видимих причин я не знайшов. Сусід ліворуч теж подивився на мого сусіда праворуч, вилаявся ще голосніше і теж закрив свій журнал. І знову я не помітив ніяких явних причин для такого рішення.

Політ уже закінчувався, як раптом мене розібрав такий сміх, що я не міг стриматися і зареготав на весь голос. Обоє мої сусіди поцікавилися, що мене так розсмішило.

— Джентльмени, — відповів я. — Якщо я розповім, ви все одно мені не повірите!

ГРАВЕЦЬ ЗА МЕЖАМИ ПОЛЯ

І ось ми підійшли до однієї з таємних твердинь, які диявол споруджує на шляху віруючих. Із досвіду знаю, що більшість християн моляться, як правило, лише про силу для подолання спокус — про перемогу над лютим супротивником, який атакує нас, над сатаною.

Ми якось зовсім і не думаємо, що можна просто попросити Господа тримати нас подалі від спокуси, загороджуючи дияволу будь-яку лазівку в наше життя.

У молитві, якою Ісус наказав молитися Своїм послідовникам, усього трохи більше шістдесяти слів, і шоста частина з них складає прохання про визволення: «І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого…» (Мт. 6:13). І нічого про духовне проникнення або особливу владу. І ні слова про протистояння.

Коли останній раз ви просили Бога тримати вас подалі від спокуси? Але ж точно так само, як Бог хоче, щоб ви просили більшого благословення, Він жадає почути ваше благання про захист і охорону від лиха і зла.

Де немає спокуси, там не може бути і гріха. Більшість із нас піддаються занадто багатьом спокусам (і, відповідно, занадто часто грішать), тому що ми не просимо Бога: «Не введи нас у спокусу!» І навпаки: коли ми менше концентруємося на тому, щоб перебороти спокусу, і більше на тому, щоб її уникнути, ми робимо стрімкий духовний ривок уперед.

Навіть Ісус, у розпорядженні Якого були всі небесні легіони, молився про визволення. Навіть Він, що володіє всією глибиною божественного проникнення, будучи спокушуваним в пустелі, відмовився обговорювати із сатаною його «привабливі» пропозиції.

І чим глибше ми самі проникаємо в область чудесного, тим більше нам відкривається найефективніша можливість боротьби з гріхом — молитва про те, щоб нам не доводилося боротись з непотрібними спокусами. Для того і дається нам від Бога Його надприродна влада.

КИДАЙ ЗБРОЮ!

Для ворога арена спокуси — це його звична територія. Я не хочу тим самим сказати, що бути спокушуваним — це те ж саме, що грішити (ось ще одна неправда диявола!) Я лише маю на увазі, що звичайно нам доводиться боротися зі злом у сфері нашого особистого життя. А це аж ніяк не нейтральна територія, тому що, як чудово знає сатана, ми усього лише занепалі створіння з обмеженими можливостями бачення і розуміння. І отут навіть наша найкраща (з нашої, людської точки зору) зброя легко може обернутися проти нас, нам же на погибель.

Візьмемо, приміром, нашу мудрість. У кращому випадку, вона допомагає нам лише час від часу, тому що природа зла така, що воно здатне обдурити нас, відкриваючи нам краєчок істини. Зауважте, не всю істину, але рівно стільки, скільки потрібно для обману. Адам і Єва не більше, ніж ми були схильні піддаватися спокусі. Більше того, вони, на противагу нам, були досконалі і мали можливість задовольняти усі свої потреби. І ось до цих довершених представників роду людського прийшов сатана — і розтрощив однією короткою «дружньою» бесідою.

Ось чому, подібно як Ябец, ми повинні молитися про захист від обману:

«Господи, зберігай мене від помилок, до яких я найбільше схильний тоді, коли приходить спокуса. Я визнаю, що все, що здається мені необхідним, привабливим чи таким, що служить мені на користь, занадто часто є лише красивим упакуванням гріха. Тому, будь ласка, Господи, не підпускай зло і близько до мене!»

Візьмемо тепер наш досвід. Чим далі ми поширюємо свої межі в ім'я Ісуса, тим менше захищені вони від нападів диявола. Хтось сказав: «Небезпека не в тому, щоб стояти на краю прірви, а в тому, щоб не оступитися по необережності». Найменша поступка гордості і самовпевненості — і стається катастрофа. Найстрашніші нещастя, які мені доводилося бачити в житті віруючих, ставалися саме з тими із них, хто отримав надприродні благословення, надприродно поширив свої межі і знайшов надприродну силу і владу… і після цього впали у важкий гріх.

Ось чому, подібно до Ябеца, ми повинні просити про те, щоб уникнути небезпечної самоомани:

«Господи, оберігай мене від болю і нещастя, які приносяться гріхом. Відгороди мене Твоїм надприродним захистом від тих небезпек, яких я не бачу, так само як і від тих, котрі я бачу, але на котрі йду, тому що по гордовитості і легкодумству сподіваюся на свій так званий досвід. Захисти мене, Батьку, Своєю владою!»

Візьмемо, нарешті, наші почуття. Чи відчуваємо ми, наскільки «американська мрія» насправді далека від того, про що мріє для нас Господь? Ми виховані культурою, чиї ідоли — воля, незалежність, права особистості і культ насолод. Ми поважаємо людей, які чимось жертвують в ім'я того, до чого прагнуть. Але бути живою жертвою? Розіпнути своє «я»?

Отже, подібно до Ябеца, будемо молити про те, щоб Господь зберігав нас від прагнень до того, що здається нам правильним, але що насправді в корені невірно:

«Господи, оберігай мене від спокус, корінь яких — мої почуття і тілесні потреби, що кричать моєму розуму про те, чого я заслуговую і чим я маю «право» впиватися і насолоджуватися. І оскільки лише Ти, Господи, є дорога, правда і життя, спрямуй мої ноги геть від усього, що не є Тобою».

Ось ті благання про визволення, які приємні нашому Батькові — і на які Він з радістю відповідає.

СВІДЧЕННЯ ПРО ВОЛЮ

Отже, диявол найчастіше протистоїть тим із нас, хто для нього найбільш небезпечний. Тому чим більше Бог відповідає на ваші «молитви Ябеца», тим ґрунтовніше ви повинні готуватися протистати духовному нападу.

Однак буває і так, що вам не уникнути битви зі злом, тому що Бог Своєю владою велить вам певного дня перейти у наступ на сили пітьми. У такий день ви можете впевнено йти на ворога, озброївшись тією зброєю, про яку Павло говорить: «Зброя бо нашого воювання не тілесна, але міцна Богом на зруйнування твердинь, — ми руйнуємо задуми…» (2 Кор. 10:4).

Мені пригадуються молитовні збори в період виникнення руху «Проміс Кіперс» («Виконавці обіцянки» — прим. ред.). Двадцять п'ять лідерів нашої команди, які повинні були вести ці збори, усамітнилися для молитви, у той час як десятки тисяч тих, що зібралися, вже з нетерпінням очікували нас на стадіоні. Протистояння було настільки сильним, що ми ніяк не могли виразити суть нашої молитви і нарешті просто замовкли, упавши на коліна. Ми знали: безглуздо починати збори, поки ми не зломимо опір диявола. Нарешті один із нас піднявся і зі словом Істини пішов у наступ на сили зла.

— Друзі, наша перемога вже в наших в руках, — упевнено проголосив він, у той час як ми усе ще продовжували стояти на колінах.

І з цією упевненістю він почав молитися, проголошуючи волю Божу для того дня і просячи Бога підтвердити її Своєю печаткою. Я назавжди запам'ятав цю молитву:

«Господи, ми зібралися тут на виконання Твоєї волі, шукаючи Твого благословення для безлічі зібраних тут людей і для їхніх родин! Ми знаємо, що Твоє найглибше бажання полягає в тому, щоб розширити межі Царства Твого для цього покоління, у цей історичний день, на цьому стадіоні! І ми дякуємо Тобі за те, що ти збираєшся зробити».

Краще, що в той момент могли зробити ми, інші, — це піти за ним у цій молитві, дозволяючи Господу діяти в нас і через нас. Тягар, який ми відчували на своїх плечах, здавався непосильним. Але той, хто повів нас у молитві, не збирався відступати:

«Отче, Твоя велика і ніким не відмінена мета — це щоб Твій Святий Дух був сьогодні тут. І Він уже тут, серед нас. І Він уже діє серед тих людей, що зібралися на стадіоні. Ти з'явився сюди, щоб творити надприродне — те, що ми навряд чи можемо до кінця зрозуміти, але ревно готові прийняти. І в ім'я Твоє, Господи Ісусе, всяка інша влада на землі повинна підкоритися або забратися геть».

У якийсь момент його молитви ми усі відчули прорив. Наші відчайдушні благання перейшли в прославляння і поклоніння. Ми зрозуміли, що одержали свідчення про волю в Дусі. І ми усі разом вийшли на арену, щоб з відвагою вершити дивовижні справи і пожинати рясний врожай — усе те, що вже було досягнуто в молитві.

СПАДЩИНА ТОРЖЕСТВА

Думаю, така молитва сподобалася б Ябецу. Він не хотів жити в рабстві у лиха, тому що знав, що Бог вірний і Слово Його надійне, і це Слово показувало йому життя зовсім інше, незмірно краще.

— Тримайтеся подалі від спокус — наскільки це можливо, — порадив би нам

Ябец. — Але ніколи не живіть у страху чи в поразці. Силою Божою ви завжди можете оберігати спадщину благословення неушкодженою.

Чи вірите ви, що Сам Господь виявить Свою надприродну силу, охороняючи вас від зла і захищаючи вашу духовну спадщину? Ябец у це вірив, і він став жити і діяти, виходячи з цієї віри. І з тієї пори його життя було позбавлене горя і болю, які несуть зло.

Християнам же Павло в Посланні до колосян говорить: «Ви були з Ним поховані у хрещенні, у Ньому ви й разом воскресли через віру в силу Бога, що Він з мертвих Його воскресив. І вас, що мертві були в гріхах… Він оживив разом із Ним, простивши усі гріхи…, роззброївши влади й начальства, сміливо їх вивів на посміховисько, — перемігши їх на хресті!» (Кол. 2:12–13,15).

Яке приголомшливе свідчення про перемогу! У Христі ми живемо з торжеством, а не зі спокусами і поразкою. Коли і четверте прохання Ябеца стає частиною нашого життя, ми виявляємо повну готовність рухатися далі, на більш високий рівень слави, де благословення ростуть у геометричній прогресії.

І ось чому: у Божому царстві, на відміну від бірж цього світу, найбільший прибуток приносить не ризиковане, а, навпаки, найнадійніше і безпечне вкладення капіталу.

6. У реєстрі Божої слави

«А Ябец був поважаний більше від своїх братів»

Як ви думаєте, чи є в Бога улюбленці? Ми знаємо: Бог зробив так, щоб Його любов була доступною для всіх, і Ісус прийшов на землю для того, щоб «кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).

Проте доля Ябеца, молитва якого зробила так, що він став «поважаним більше від своїх братів», може бути доказом того, що в Бога все-таки є улюбленці. Ябец зі свого досвіду знав, що рівний доступ до Божої любові ще не означає рівного благословення. Що відбулося з усіма іншими людьми, згаданими в Першій книзі Хронік на тій самій сторінці, де розказано про Ябеца? Наприклад, з Їдбашем, чи із сестрою його Гаццелелпоні, чи з Анувом? Яку славу і які благословення одержали вони від Бога?

Просто кажучи, Бог віддає перевагу тим, хто просить. Він не утримує у Своїй руці нічого, що призначено для того, хто не просто хоче, але ревно молить про те, чого він хоче.

Заявити, що ви бажаєте бути «поважаним» у Божих очах зовсім не означає зверхності чи егоцентризму. «Поважаним» у розумінні того, що думає про вас Бог, а не в тому розумінні, що ви хочете привласнити цю славу. Намагатися в чомусь перевершити когось іншого просто для того, щоб стати «поважаним більше від своїх братів», — значить цілком віддатися тілесним спонуканням і приректи себе на земну марноту. Але прагнути одержати вищу нагороду від Бога — значить жити в Дусі. «Я женусь до мети за нагородою високого поклику Божого в Христі Ісусі» (Фил. 3:14), — говорив Павло, що «намагався… бути Йому любим», завжди пам'ятаючи про день, коли він повинен буде дати звіт про те, «що в тілі робив він…»(2Кор. 5:9,10).

Страшно навіть уявити, що в цей день мені довелося б визнати, що я не робив нічого чи робив мало. Я не хочу, потрапивши на небо, почути, як Бог мені скаже:

— Погляньмо на твоє життя, Брюсе, і дозволь Мені показати тобі те, чого Я бажав для тебе і що Я постійно намагався втілити через тебе, а ти Мені противився.

Яке це було б страшне викриття!

За моїми спостереженнями, завоювання слави практично завжди означає відмову від пересічних мрій і спокійного існування. Однак при цьому мова не йде про наявність якихось особливих талантів: серед тих, кого Бог помістив до реєстру Своєї слави (Євр. 11), ми з задоволенням знаходимо не так вже й багато людей, споконвічно наділених якимись особливими дарами чи особливою святістю. В основному це звичайні, нічим не примітні люди, які вірували в надприродного Бога, у Бога чудес — і відважно жили і діяли по своїй вірі.

І це були життя, відзначені Божими благословеннями, надприродним провидінням і Божим провадженням, одержуваними в той самий момент, коли в них виникала потреба.

БОЖА РУКА НА МЕНІ СЬОГОДНІ

Думаю, що ось ця невідкладність, оперативність — «сьогоднішність» — Божого служіння є одним із найбільш хвилюючих аспектів життя для Божої слави. Ви починаєте процвітати прямо сьогодні, процвітати в такому розумінні і такою мірою, про які більшість християн навіть не мріють.

Тільки подумайте, як нескінченно розширюються межі і можливості кожного вашого дня, якщо ви віруєте, що Бог хоче поширення ваших меж повсякчас і в спілкуванні з будь-якою людиною! Коли ви упевнені, що могутня Божа рука направляє вас на будь-якому місці і у всякому служінні!

За останні п'ять років я піддавав цю свою віру всіляким випробуванням, і часто результати були просто приголомшливими. Я просив у Бога більшого служіння і потім, спрямований Святим Духом, викликав на розмову ту чи іншу людину, почавши з простого запитання: «Чи можу я вам чим-небудь допомогти?»

Дозвольте навести один приклад.

Я їхав на машині по Атланті в аеропорт, збираючись летіти у Північну Кароліну, куди мене запросили проповідувати. Раптом, без усякого попередження, рух на шосе сповільнився, а потім і зовсім зупинився: сталася аварія. Коли стало зрозуміло, що я вже не встигаю на літак, я почав молитися:

Боже, будь ласкавий, вчини так, щоб виліт затримався настільки, щоб я встиг на цей рейс!

Прибувши, нарешті, в аеропорт, я побачив юрбу пасажирів, які нудьгували, очікуючи вильоту, що, зрозуміло, був затриманий. Розчулений і вдячний, я раптом замислився про те, чи не вчинив Бог це не просто для того, щоб я вчасно добрався на служіння, але й для чого-небудь ще. І я почав молитися, щоб Він улаштував мені «побачення Ябеца».

Через кілька секунд до юрби, що очікувала посадки на літак, підійшла добре одягнена ділова жінка. Я помітив, що вона була чимось збентежена.

Я привітально кивнув їй і відразу запитав:

— Чи можу я вам чим-небудь допомогти?

— Що? — перепитала вона, не цілком вірячи своїм вухам.

Я повторив своє питання.

— Ви нічим не можете мені допомогти, — сказала вона чемно, але твердо.

— І все-таки я упевнений, що можу вам чим-небудь допомогти, але поки не знаю чим.

А ви знаєте. До речі, мене звуть Брюс, — посміхнувся я їй і знову спокійно запитав: — Отже, чим же я можу вам допомогти?

Друзі, чи бачили ви коли-небудь, як Дух Святий прямо на ваших очах прориває емоційні і духовні бар'єри? Побачивши таке хоч раз, ви вже ніколи цього не забудете. Глибоко зітхнувши, жінка притулилася до стіни і почала розповідати.

— Загалом, я лечу додому, щоб розлучитися з чоловіком, — сказала вона. — Тому і поспішаю полетіти цим рейсом.

На її очі навернулися сльози. Я запропонував перейти в більш тихий куточок, а потім попросив Господа бути між нами і відгородити нас Своїм захистом.

Її звали Софі, і під оболонкою зовнішнього гаразду гарно вдягненої елегантної жінки ховалося розбите серце, яке рухалось від розчарування до розпачу. Чоловік був їй невірний, він усіляко принижував і кривдив її. Він хотів поправити стан справ, але з неї вже досить. І, повернувшись додому, вона поспішить оформити документи на розлучення. Нашу розмову перервав черговий:

— Ви летите в Ешвілл, вірно? Ви ризикуєте не полетіти.

Виявилося, що посадка давно почалася. Ми увійшли в літак останніми. Тепер уже Софі дуже шкодувала, що бесіду доводиться перервати на півслові.

— Не хвилюйтеся, Бог посадить нас поруч, — сказав я бадьоро і впевнено, хоча сам не дуже вірив тому, що говорю.

— Що ви маєте на увазі? — запитала вона.

— Ну, хоча б те, що Він без особливих турбот створив небо і землю, — так невже ви думаєте, що Йому важко влаштувати так, щоб наші місця виявилися поруч?

Але коли ми порівняли свої квитки, то з'ясувалося, що наші місця знаходяться в п'ятьох рядах одне від одного. І раптом чоловік, чиє місце виявилося поруч з місцем Софі, у центрі ряду, звернувшись до мене, сказав:

— Ненавиджу середні місця. Із задоволенням з вами поміняюся, щоб ви могли сісти поруч.

Софі опустилася на сидіння біля мене, від подиву на мить втративши дар мови. А потім весь політ ми продовжували почату в аеропорті бесіду. Я виклав їй деякі біблійні принципи і деякі обітниці, дані в Слові Божому. Я молився разом з нею. До моменту посадки в Ешвіллі вона готова була простити. Вона усе ще відчувала біль, але в серці її були мир і готовність виконати волю Божу для її шлюбу.

Думаючи сьогодні про цю зустріч, влаштовану Богом, я ясно бачу тут сліди Ябеца і його маленької молитви:

• просив у Бога й очікував від Нього благословення на сьогодні;

• просив про «поширення меж» (тобто про розширення мого служіння Йому і моєму впливу на світ в ім'я Його) і відправився далі, щоб на ділі їх поширювати;

• я покладався (обережно, але упевнено) на ведіння Святого Духа у думках, словах і справах, пов'язаних із Софі, який діяв надприродно, звершуючи те, чого я не міг зробити своїми силами;

• просив Бога не дати злу (у даному випадку — найменшій неправді чи фальші) спотворити благословення, яке Він зажадав здійснити через мене.

Так що, друзі мої, сміливо відправляйтеся за чудесами. Ваш Батько знає і ваші здібності, і те, що заважає вам їх виявити, і всі обставини вашого життя. Але Він також знає і те, чого ви самі знати не можете: Він знає кожну людину, яка відчайдушно потребує того, щоб через вас його торкнувся Бог. І Бог приведе вас до цієї людини в потрібний час і в необхідних обставинах.

І в ту мить ви одержите силу, щоб бути Його свідком.

КРУГОВОРОТ БЛАГОСЛОВЕНЬ

Повторюючи такі кроки знову і знову, ви потрапите в круговорот благословень, в якому буде багаторазово помножено все те, що Бог» може зробити у вас і через вас. Ось тут і почнеться той ріст у геометричній прогресії, про який я говорив наприкінці попереднього розділу. Ви попросили — і одержали — більшого благословення, поширення меж, надприродної сили і захисту. Але крива вашого росту усе тягнеться і тягнеться вгору.

І ви не просто піднімаєтеся на наступний рівень благословення, щоб там і залишитися. Ви знову молите Господа:

— Господи, благослови мене Твоїм благословенням! Господи, пошир…

І так далі.

І весь цикл благословення повторюється знову. Ви помічаєте, що цей ріст стає стабільним, ви ніби-то весь час рухаєтесь вгору по спіралі, а благословення поширюються на всі сфери життя, і межі ваші розширюються.

І настане такий день — і день цей буде повторюватися у вашому житті знову і знову, — коли Божа благодать настільки переповнить вас, що на очах з'являться сльози розчулення. Пам'ятаю, як я говорив Йому:

— Господи, це занадто багато! Забери що-небудь із Твоїх благословень назад!

Якщо ви один із таких, як я, один із тих, хто молиться молитвою Ябеца, то у вашому житті настане час, коли ви відчуєте себе настільки благословенним, що — хоча б на деякий час — перестанете просити більшого. Але обіцяю вам, що ви неодмінно побачите цей зв'язок: ви будете точно і безсумнівно знати, що Господь відкрив небесні житниці у відповідь на ваші молитви.

Однак треба зазначити, що круговорот благословень буде непоганим іспитом вашої віри. Чи дозволите ви Богу змінювати ваше життя в тому напрямку, в якому Він хоче змінити його? Якщо так — це піде вам тільки на користь. Чи підкоритеся ви Його силі і Його любові, як би не здивував вас Його задум і Його призначення? Сподіваюся, що дозволите і підкоритеся. Тоді ви відчуєте щиру радість — радість усвідомлення, що Бог з величезною радістю і насолодою дивиться на вас!

Єдине, що може порушити, круговорот усе зростаючих благословень, — це гріх. Гріх перериває потік Божої сили і благодаті. Начебто зруйнована лінія електропередач, що з'єднує ваш будинок з могутньою електростанцією, — і весь величезний потенціал її турбін залишається недосяжним для вас доти, поки лінія не буде відновлена.

Вам належить знати, що якщо після того як ви відчули на собі «благословення Ябеца», ви знову починаєте грішити, то потім ви зазнаєте такого горя від того, що перервався ваш зв'язок з Богом, якого раніш і уявити собі не могли. Це біль, що приходить до того, хто одного разу пережив радість Божого дотику, який підносить твоє життя на висоту втілення Його задуму, а потім повернув назад.

Тоді не баріться, шукайте Божого лиця і відновлюйте свої взаємини з Ним, чого б вам це не коштувало. Не втрачайте ні хвилини цього чуда, яке Він почав творити у вашому житті. Невимовна благодать усе ще відкрита для вас і для вашої родини.

7. Як стати Ябецом?

«І Бог послав, чого він просив»

Спробуйте ввести молитву Ябеца у ваш щоденний розпорядок. Зробити це вам допоможе план, викладений далі. Спробуйте із завтрашнього ранку неухильно дотримуватися його протягом тридцяти днів. До кінця цього періоду ви помітите істотні зміни у вашому житті, і ця молитва стане вашою дорогоцінною звичкою на все життя.

1. Моліться молитвою Ябеца щоранку і ведіть лік ваших щоденних молитов, роблячи позначки в календарі або в спеціально заведеному зошиті.

2. Перепишіть молитву Ябеца і прикріпіть її до Біблії, до щоденника чи щотижневика, до дзеркала у ванній або до будь-якого іншого предмета, який ви часто бачите, — щоб це нагадувало вам про те, що тепер ви дивитеся на все по-іншому, по-новому!

3. Протягом наступного місяця щотижня заново перечитуйте цю книгу, просячи Бога показати вам важливі деталі, які ви раніше могли пропустити.

4. Розкажіть близькій вам людині про те, що почали працювати над вихованням нової молитовної звички, і попросіть його (чи її) регулярно запитувати вас про це і перевіряти, як ідуть ваші справи.

5. Почніть вести облік змін у вашому житті, особливо «побачень Ябеца» і тих нових можливостей, появу яких ви прямо пов'язуєте з молитвою Ябеца.

6. Почніть молитися молитвою Ябеца за вашу родину, ваших друзів і вашу церкву.

Зрозуміло, те, що ви знаєте про цю чи будь-яку іншу молитву, само по собі нічого ще не означає. Те, що ви просто знаєте про спасіння, само по собі ні від чого вас не рятує. Ви можете обвішати всі стіни вашого будинку молитвою Ябеца, але нічого не станеться. Відбувається лише те, у що ви вірите, і вірити треба активно — тільки так ви даєте силі Божій місце у власному житті і тільки таким чином ваше життя змінюється. Почавши діяти, ви зробите крок у те краще, що приготував для вас Бог.

І я сам — живий тому доказ.

КІНЕЦЬ ІСТОРІЇ

У першому розділі цієї книги я розповів, як моє рішення молитися про більше служіння для слави Божої змінило напрямок і зміст мого життя. Тепер дозвольте мені докінчити цю історію.

Отже, ми з дружиною в тій самій жовтій кухні в Далласі, у вікна якої стукали величезні краплі техаського дощу, зробили перший крок нашої духовної подорожі. Нам так хотілося досягти більшого: робити саме те, що для нас замислив Бог, і стати саме тими, ким Він нас бачив. Про те, що конкретно робити і що повинно відбутися, ми не мали ані найменшого поняття.

І от після багатьох років служіння, названого «Подорож по Біблії», наші колись боязкі молитви багаторазово зросли у відвазі і силі, тому що Він ніколи не припиняв на них відповідати! Пам'ятаю, спочатку ми проводили 25–30 біблійних

конференцій щороку. А цього року «Подорож по Біблії» провела більш двох з половиною тисяч біблійних конференцій — по 50 щотижня. На сьогоднішній день наша організація видає 10 щомісячних журналів на допомогу тим читачам (і їхнім родинам), які хотіли б щодня зростати у Слові Божому. Загальний наклад наших видань нещодавно минув стомільйонну позначку.

Усі ці цифри я тут приводжу не для того, щоб вразити вас. Я розповідаю вам цю історію, тому що вона — дуже особисте, конкретне і зовсім приголомшливе (для мене, у будь-якому разі) свідчення того, що можуть зробити милість Божа і «молитва Ябеца». І тепер Бог знову поширив межі нашої віри. Останнім часом ми несподівано для себе почали задавати Богу запитання — замість «Господи, пошир наші межі», почали в молитві запитувати:

— Господи, які Твої межі? Що Ти хочеш робити?

Очевидно, Його межі охоплюють увесь світ. І ясно, що повна Його воля полягає в тому, щоб ми досягли всього світу — прямо зараз! Тому наша команда лідерів почала молитися, просячи в Бога відповіді на запитання, як нам стати частиною цього всесвітнього процесу. І невдовзі ми почали вкладати в нашу маленьку молитву найбільший зміст, який тільки ми могли собі уявити:

О Господи, дай нам охопити для Тебе увесь світ.

У січні 1998 року ми почали проект «Навчання світу», народжений у лоні «молитви Ябеца». Цей грандіозний проект розрахований на 15 років і спрямований на створення найбільшої біблійної кафедри у світі, яка складається зі 120 тисяч викладачів — по одному на кожні 50 тисяч жителів земної кулі. Цей заключний розділ своєї книги я пишу в Індії, де допомагаю навчати викладачів Біблії із шести держав, які понесуть Добру Новину в кожне село і кожне місто своєї країни.

І ось, просто спостерігаючи за тим, що відбувається, я з повною впевненістю говорю вам: Бог продовжує відповідати тим, у кого вірне серце, тим, хто молиться молитвою Ябеца. Уже на другий рік проект «Навчання світу» охопив 23 країни — включаючи Росію, Індію, Південну Африку, Україну, Сінгапур — і нараховує у своїх лавах 2500 викладачів. Наша мета на третій рік — 35 країн і 5000 викладачів. І поки що ми перевиконуємо цей план.

Глава нашої місії в одній із країн сказав мені, що «Навчання світу» має більш численну і розгалужену мережу, ніж будь-яке інше християнське служіння за всю історію християнства. За людськими мірками і поняттями, такий ріст неможливо пояснити. Ми усього лише слабкі люди, що усією душею прагнуть бути чистими перед нашим Господом, бути в повному підпорядкуванні Йому, бажати лише того, чого Він бажає Своєму світу, і, рухаючись уперед з Його силою і під Його захистом, бачити, як це відбувається вже сьогодні.

Не знаю, як би назвали це ви. Я називаю це «чудом Ябеца».

ВРЯТОВАНІ ДЛЯ ЦЬОГО

Я бачив багато приголомшливих подій у житті таких самих людей, як ви, які завжди вірили, що Бог відповідає на сміливі, відчайдушні молитви. Як тільки маленький промінчик віри засяє у вашому дусі, вогонь Божої істини розпалюється у вас і вам підсвідомо хочеться вигукнути:

— О Господи, будь ласка…, благослови мене!

І я бачу, як такі ж люди, як ви, із усе зростаючим радісним захватом очікують, що ж буде далі.

Тому що щось обов'язково відбувається. Ваші духовні очікування відразу докорінно змінюються, хоча спочатку ці зміни можуть бути і не помітні збоку. Ви відчуваєте оновлену впевненість у тому, що ваші молитви сильні, сильні вже зараз, тому що ви починаєте бачити реальний плід хоча б уже в ясному розумінні того, що сама молитва відбувається з волі Божої і приносить радість Йому. У глибині душі ви відчуваєте праведність такої молитви. Ви точно знаєте, що саме для цього ви були відкуплені і спасенні: для того, щоб просити в Бога те, що скроєно для вас за Його мірками, і просити цього усім своїм серцем.

Отже, я запрошую вас вступити на шлях цього чудесного перетворення. Ви одержите нову спадщину і надприродні благословення — де б ви не були і куди б не направлялися. Відтепер у ваше життя увірветься чудотворна Божа сила. І віднині і навіки на вас ллється Його радість і Його слава.

Молитва Ябеца

І кликнув Ябец до Бога Ізраїлевого, говорячи: «Коли б Ти, благословляючи, поблагословив мене, і побільшив границю мою, і рука Твоя була зо мною, і зробив охорону від лиха, щоб не засмучувати мене!» І Бог послав, чого він просив.